Ви самі не знаєте собі ціни. Ви можете відчувати цілком законну відразу до чоловіків, і я з вами згоден, вони й мені здаються бридкими, осоружними. Але ви маєте рацію, — додав я, відчуваючи, як калатає моє серце, — ви повинні зневажати нас, бо чоловіка, гідного вас, нема на світі». Тільки-но двоє приятелів сіли на м’яку канапу, до них зразу підійшла висока ставна дівчина, гордо випростана, з досить неправильними рисами обличчя, але звабливими, повними жаги; своїми різкими контрастами вони впливали на уяву.
— Ну, це вже занадто, — сказав я, міряючи кроками свій кабінет, — це виходить за будь-які рамки пристойності. Таке просто не може відбутися, хіба що… — Я не можу цього пояснити… Не можу пояснити, — додав він. — Та позаяк ви, здається, знаєте про мене не менше, ніж я сам, то, можливо, ви знаєте й про мій намір…
Цей маестро постановив собі зробити з нього доброго лікаря й передати йому скарби свого клінічного досвіду. «Я навчу його, як відкрити ті речі, що їх ця клята тривога мого духу перешкодила відкрити мені самому». — Річ у тому, що чоловік, якого усі вважають тим, хто мене виховав, насправді мене не виховував, а тільки влив у мене отруту ненависті до іншого, до того, який спочатку мене створив, а тоді примусив його одружитися з моєю матір’ю. — Бо мене не одуриш, — казав він своїм холодним і різким голосом. — Коли когось дуже хвалять, то думають про іншого, якого хочуть принизити цією похвалою, про суперника того, кого хвалять. Це в тому випадку, коли хвалять не з поганим наміром, аби розізлити когось…
Подробней О Книге
Матеріалізм і спіритуалізм — дві гарні ракетки, якими шарлатани в мантіях відбивають той самий волан. Чи Бог є в усьому, як твердить Спіноза, чи все виходить із Бога, за святим Павлом… Відчинити чи зачинити двері — хіба це не той самий рух? Чи яйце з курки, чи курка з яйця? (Подайте-но качку!) Оце й уся наука.
І я хочу, щоби ви не надавали моїй згоді прийняти ваш щедрий дар іншого значення, ніж вона має. Але подивившись на неї, він побачив, що бідолашна дівчина сидить геть розгублена, тремтячи. Він зрозумів, що вона відчуває себе безпорадною, що, сидячи отак перед ним, на певній відстані, немов злочинець у суді, вона могла й зомліти.
- Якщо ти помреш, я помру від холоду…
- Аж це зірвався вітрець, рухома паперть гойднулася, і по ній пробігло розлоге й іскристе, наче промені, кипіння; листя товклося між собою; мерзлякувато щулячись, рослинний фасад поривав за собою свої хвилясті слупи, гладив їх, прикривав.
- Ось глянь, — вона оголила гладеньке, як атлас, коліно, — і досі знак від твоїх пазурів».
- — Великі буклі, гарно вкладені, вам більше до лиця».
Ти мене зневажив, ти кинув мені виклик, ти поглузував із мене. Елена відчула гостре роздратування, почувши ненависне для неї слово «бабуся», проте стрималася. — Послухай-но, дочко, https://kyivweekly.com.ua/chomu-koristuvachi-obirayut-grivni-dlya-groshovo%d1%97-gri-v-onlajn-kazino-elslots/ — мала звичку казати Елена Хоакіні, — намагайся приховувати свій стан, це негарно, коли всі бачать, що молода жінка вагітна, видається, ніби вона хизується своїм животом…
Але як тільки їй у голову закрадається найменший сумнів, що вона не зможе уникнути смерті, — їй кінець. — Підійди, я обіпруся на тебе. Я хочу, щоби сьогодні вночі ти спав у моїй кімнаті, на матраці, який ми постелимо для тебе, щоби наглядав за мною…
Міґель Де Унамуновибрані Романи
Але для того, щоб мій розум міг отак зосередитися, взяти розгін, я мав би зостатися на самоті з собою. Мені хотілося звернути на манівці, як я робив це на прогулянках на ґермантську сторону, коли відлучався від рідні! Мені навіть здавалося, що я повинен звернути. Я знав цю особливу втіху, яка, щоправда, вимагає праці думки, але проти якої любість неробства, що позбавляє нас цієї уподоби, здається мізерною. Цю втіху, джерело якої я поки що лише передчував, яке мені треба було створити самому, я спізнавав рідко, але щоразу мені здавалося, що все те, що діється у проміжку, незначне і що я міг би почати жити справжнім життям, якби ухопився за цю єдину реальність. Я наставив долоню дашком на очі, щоб закрити їх непомітно для маркізи де Вільпарізіс.
Якби він малював гірше, то став би Абелем Санчесом, сином, якого називали б Абель Санчес Невправний, або Санчес Невправний, або Абель Невправний, і йому було б неприємно це чути… У тебе завжди якісь погані думки. Але до мистецтва він не відчуває не тільки покликання, а й цікавості. Хоч іноді й зупиняється подивитись, як я малюю, але ніколи нічого не запитує. Неможливо розподілити любов однаково між кількома. Те, що ти даєш одному, ти забираєш в іншого.